Органи дихання (легені, бронхи, трахея), а також органи, що сприяють процесу дихання (діафрагма, міжреберні м’язи), безпосередньої участі в утворені мовлення не беруть, однак повітря, що виходить з легенів, при видихувані, періодично стискаючись і розріджуючись унаслідок вібрації голосових зв’язок, формує звукову хвилю.

Власне мовний апарат людини складається з гортані, яка продовжує трахею, та трьох надгортанних порожнин – глоткової, ротової, носової.

Гортань є голосотвірним органом. Саме в ній містяться голосові зв’язки – еластичні м’язові складки, які при вимові голосних, сонорних, дзвінких приголосних напружуються, щільно змикаються одна з одною і починають вібрувати, породжуючи музикальний тон.

Надгортанні порожнини виконують важливу для остаточного оформлення звукових елементів функцію – єдиного акустичного резонатора, який під час артикуляції окремих звуків чи їх послідовностей здатний змінювати і об’єм, і форму.

Глотка, починаючись над гортанню, простягається вгору і має два виходи: у ротову і носову порожнини.

Носова порожнина бере участь у творенні звуків, які мають носове забарвлення (М,Н). Вихід частини видихуваного повітря через ніс стає можливим унаслідок опускання язичка .

Ротова порожнина є найважливішою для творення звуків. У ній міститься найбільша кількість мовних органів, необхідних для артикуляції.

Мовні органи поділяються на активні і пасивні.

Активними вважаються ті, які, маючи здатність рухатись, беруть безпосередню участь у творенні звуків.

Найактивнішим мовним органом є язик, без участі якого не може утворитися жоден звук. З анатомічного погляду в його будові розрізняють: язикове тіло – середню, найбільшу частину, корінь – задню фіксовану частину, і верхівку – передню звужену частину.

Однак фонетико- лінгвістичничний поділ язика на частини виявляється іншим: передній звужений край – кінчик, поверхня язикового тіла – спинка язика, задня фіксована частина – корінь.

Губи – також активний мовний орган, робота якого забезпечує творення, зокрема, губних приголосних. Так, при вимовлянні звуків б, п губи спочатку щільно змикаються, а потім раптово і швидко розмикаються.

Отже, до активних мовних органів належать губи, язик, м’яке піднебіння, яке переходить у язичок, стінка глотки, голосові зв’язки й нижня щелепа.

Пасивні мовні органи (зуби, альвеоли, тверде піднебіння), на відміну від активних, не рухаються, однак їхня участь у звукоутворенні є так само обов’язково.

Активні мовні органи, змикаючись із пасивними чи наближуючись до них, формують повну або часткову перешкоду на шляху видихуваного струменя повітря. Ця перешкода – фокус творення звука – стає породженням шумів, властивих приголосним.